В Господню руку серце положив,
Вдивляючись в Його пресвітлі очі.
Я сяйво їх нестиму дні і ночі,
Де б не ходив.
Вони мене зігріють в стужі час
І втишать жар душі у дні пекельні.
У світлі їх усі думки непевні
Втечуть ураз.
Господні очі, ваше світло хай
Заллє мій розум й душу безборонні
І серце те, що у святій долоні,
Наповнить через край.
Хай серце трепетне, забувши про вагу,
Ридає в благодатному промінні.
Любові сльози, ніжні і дитинні,
З собою принесуть снагу
Для стуків відданих у непривітнім світі,
Що роздає, немов дари, печаль.
...Ти, серце, в Господа, тебе не вразить жаль,
Тебе бо люблять і навчать любити.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Без нее - Александр С. Н. Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не имею, то я - медь звенящая или кимвал звучащий. Если имею [дар] пророчества, и знаю все тайны, и имею всякое познание и всю веру, так что [могу] и горы переставлять, а не имею любви, - то я ничто. И если я раздам все имение мое и отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в том никакой пользы. (1Кор.13:1-3) Более же всего [облекитесь] в любовь, которая есть совокупность совершенства. (Кол.3:14)
